Головна » 2012 » Травень » 8 » Валерий Васильевич Лобановский.
16:51 Валерий Васильевич Лобановский. | |
| Валерій Васильович Лобановський - прекрасний тренер, хороший гравець і просто чудова людина. Нехай земля йому буде пухом ... Валерій Васильович Лобановський (укр. Валерій Васильович Лобановського; 6 січня 1939, Київ - 13 травня 2002, Запоріжжя) - радянський футболіст, видатний радянський і український тренер з футболу. Багаторічний наставник київського «Динамо», на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988. Головний тренер збірної України в 2000-2001 роках. Майстер спорту СРСР (1960). Заслужений тренер СРСР (1975). Кавалер радянських орденів «Знак Пошани» (1971) і Трудового Червоного Прапора (1987). Кавалер ордена України «За заслуги» ІІ ступеня. Герой України (2002, посмертно). Кавалер Діамантового ордену УЕФА «За заслуги» (2002). Ігрова кар'єра Валерій Лобановський потрапив до «Динамо» (Київ) в 1955 році, коли в команду набирали корінних киян. Як гравець був своєрідний і норовливий, витривалий і тренований. Але при цьому, за визнанням Віктора Каневського, Лобановський був категоричним противником фізпідготовки, тренувальної роботи без м'яча. Також, будучи гравцем, Лобановський придбав звичку бути незворушним і при цьому «розгойдуватися» [2]. Лобановський також вміло виконував удар "сухий лист" (з кутового прапорця закручував м'яч у ворота). Тренерська кар'єра Через рік після закінчення ігрової кар'єри Лобановський став тренером дніпропетровського «Дніпра». За три роки Лобановський, застосовуючи ефективні тренувальні методики, вивів команду у Вищу лігу. У той же час вступив до КПРС [3]. Потім, за особистим запрошенням Щербицького, перейшов у свій колишній клуб «Динамо» Київ, в якому, починаючи з 1974 року, пробув тренером 17 років. Під його керівництвом київське «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР і 6 разів володарем Кубка СРСР. Двічі (у 1975 і 1986) клуб виграв європейський Кубок Кубків, а також в 1975 європейський Суперкубок. Паралельно з тренерською діяльністю в «Динамо» Лобановський тричі ставав тренером збірної СРСР. У перший раз, команда завоювала бронзові медалі на Олімпійських іграх 1976. Найбільшого успіху на чемпіонатах світу Лобановський домігся під час свого третього перебування на посту тренера радянської збірної, коли він склав команду майже виключно з гравців київського «Динамо». На чемпіонаті світу 1986 команда зайняла перше місце в підгрупі, але в 1/8 фіналу поступилася збірній Бельгії в напруженій боротьбі з рахунком 3:4. На чемпіонаті Європи 1988 збірна СРСР знову стала першою в підгрупі, перемігши по ходу боротьби в групі збірну Нідерландів. Команді Лобановського вдалося вийти у фінал, де, однак, повторна перемога над голландцями не вдалася, і збірна СРСР стала віце-чемпіоном Європи, програвши 0:2. В кінці 80-х у зв'язку з перебудовою все більше гравців стало покидати київське «Динамо» і Радянський Союз, щоб грати в Західній Європі. У 1990 відразу після Чемпіонату світу в Італії Лобановський прийняв пропозицію стати національним тренером збірної ОАЕ. Тренуватися футболістів у 1990-1992 роках, Лобановський домігся 4 місця на Кубку Азії - кращий результат в історії збірної. У 1994-1996 роках був тренером збірної Кувейту, яку зумів вивести на Кубок Азії 1996 і привести до бронзи на Азіатських іграх - знову ж один з кращих результатів команди. У січні 1997 році Лобановський повернувся до київського «Динамо». Клуб в тому сезоні був усунений від участі в європейських кубках через корупційний скандал, однак зберігав лідируючі позиції в українській лізі. Зусиллями Лобановського клуб повернувся в еліту європейського футболу. Склавши нову сильну команду, Лобановський почав завдавати видовищні поразки європейським грандам, а в 1999 досяг з «Динамо» півфіналу Ліги чемпіонів, де клуб поступився мюнхенській «Баварії» з загальним рахунком 3:4. У період з 2000 по 2002 Лобановський був за сумісництвом тренером збірної України. Лобановський зумів вивести українців у плей-офф відбіркового кола на ЧС-2002, але там збірна України поступилася майбутньому срібному призеру - збірною Німеччини. 7 травня 2002 у Лобановського на матчі в Запоріжжі стався інсульт, від наслідків якого він помер через п'ять днів. Після смерті, 15 травня 2002, йому було присуджено звання Героя України, вища нагорода країни. Іменем Лобановського названо стадіон «Динамо» в Києві, а також вулиця В.Лобановського (колишня вул. Спортивна) в Запоріжжі. На похорон приїхали вболівальники багатьох клубів, у тому числі і головного суперника - «Спартака» з Москви. 15 травня 2002 фінал Ліги чемпіонів почався з хвилини мовчання в пам'ять про великого гравця і тренера. Досягнення та нагороди Гравець Чемпіон СРСР: 1961 Володар Кубка СРСР: 1964 У списку «33 кращих футболістів СРСР» - 2 рази (двічі під № 2: 1960, 1962) Тренер Чемпіон СРСР (8): 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990 Володар Кубка СРСР (6): 1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 Чемпіон України (5): 1997, 1998, 1999, 2000, 2001 Володар Кубка України (3): 1998, 1999, 2000 Фіналіст чемпіонату Європи 1988 року Володар Кубка володарів кубків (2): 1975, 1986 Володар Суперкубка Європи: 1975 Учасник чемпіонату світу: 1982, 1986 і 1990. Нагороди Кавалер ордена «Знак Пошани» (1971) Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора (1987) Кавалер ордена України «За заслуги» ІІ ступеня. Посмертно нагороджений званням «Герой України» (15.05.2002) та Рубіновим Орденом УЄФА за внесок у розвиток футболу. У травні 2002 року його ім'я було присвоєно київським стадіоном «Динамо». | |
|
GIFTOFF.NET - знайдеться подарунок для кожного!
| |
